Дні польського кіна у Києві (документальні стрічки)

28 марта 2006

Від 1 до 5 квітня в Києві проходитимуть Дні польського кіна, що їх представляють Польський інститут у Києві, Всеукраїнська мережа кінотеатрів "Кінопалац" за підтримки Інституту імени Адама Міцкевича у Варшаві. В рамцях фестивалю – показ циклу "Майстри польської документалістики", який демонструватиметься в Домі кіна (вул. Саксаганського, 6), а також програма сучасних ігрових польських фільмів, що їх покажуть у кінотеатрі "Кінопалац" (вул. Інститутська, 1). Показ програми "Майстри польської документалістики" проводиться спільно з ІІІ Міжнародним фестивалем документальних фільмів "Кінолітопис". Українські глядачі матимуть змогу переглянути ретроспективу робіт режисерів Мачєя Дриґаса і Віти Желякевічюйте. Покази проходитимуть у столичному Домі кіна 3 і 4 квітня. Мачєй Дриґас народився 1956 року в Лодзі. Закінчив режисерське відділення ВДІКу в Москві. Режисер документальних фільмів і радіопостановок. Після навчання був асистентом Кшиштофа Зануссі і Кшиштофа Кесльовського. Дебютував у документалістиці фільмом "Почуйте мій крик", що здобув багато фестивальних нагород у цілому світі. Як, зрештою, і його другий фільм "Стан невагомости", який оповідає про "людську" ціну підкорення космосу. На сьогодні Мачєй Дриґас очолює студію радіодокументалістики в "Лабораторії репортажу" Варшавського університету. 1991 – "Почуйте мій крик"/Uslyszcie mój krzyk (Приз Європейської кіноакадемії за "Найкращий документальний фільм" 1991 року). 1994 – "Стан невагомості"/Stan nieważkości (Ґран-прі Фестивалю медій в Лодзі 1994 року, Перший приз на Балтійському фестивалі документальних і телевізійних фільмів "Balticum" 1995 року, Ґран-прі Міжнародного кінотелефестивалю в Монте-Карло 1995 року, Перший приз на Страсбурзькому міжнародному кінофестивалі 1995 року тощо). 2002 – "Голос надії"/Glos nadziei. 2005 – "Один день у ПНР"/Jeden dzień w PRL. Віта Желякевічюйте народилася 1959 року в Ковні. Випускниця факультету кінознавства московського ВДІКу і телевізійного відділення Державної вищої школи кіна і телебачення в Лодзі. Працювала асистентом режисера в фільмах Мачєя Дриґаса "Почуйте мій крик", "Стан невагомості", "Голос надії" та "Один день у ПНР". Співавтор сценарію ігрового повнометражного фільму "Час для кохання" (1986). Автор сценарію документального фільму "Місце на землі". 1997 – автор сценарію і режисер документального фільму "Дивись, Литва". Цей фільм репрезентував польське телебачення на Міжнародних фестивалях в Борнгольмі (Данія) і Малопості (Португалія). 2001 – автор сценарію і режисер документального фільму "Шизофренія". 2003 року фільм "Шизофренія" репрезентував польське телебачення на МКФ Prix Italia. Стрічка отримала Ґран-прі фестивалю "Людина в небезпеці" (Лодзь, 2002), Ґран-прі МКФ "Роздоріжжя Європи" (Люблін, 2002) тощо. Отже, програма "Майстри польської документалістики". 3 квітня – "Почуйте мій крик"/Uslyszcie mój krzyk (Польща, 1991, 46’), режисер Мачєй Дриґас. 8 вересня 1968 року на стадіоні на знак протесту "проти тиранії брехні, що опанувала світ", підпалив себе 50-річний Рішард Сівець з Перемишля. Публіка на трибунах не зауважила цієї жертви. В архіві Студії документальних фільмів зберігся семисекундний уривок кінострічки, на якому оператор Збіґнєв Скочек зафіксував цю трагічну подію. У фільмі використані також фрагменти автентичного запису, зробленого Рішардом Сівцем за два дні до самоспалення. 4 квітня – "Стан невагомості"/Stan nieważkości (Польща, 1994, 57’), режисер Мачєй Дриґас. Космос вразив їх і захопив. Вони перебували в ейфорії, хоча й було важко: праця в умовах невагомости й у тісному приміщенні, проблеми з фізіологією, найрізноманітніші незручності, прагнення жінки, туга. Але свого життя вони не проміняли б ні на що. Мачєй Дриґас зустрівся з шістьма радянськими космонавтами – Ґєрманом Тітовим, Ґєорґієм Гречком, Алєксандром Сєрєбровим, Владіміром Соловйовим, Алєксандром Лавєйкіним і Валєрієм Поляковим. Режисер розмовляв з конструктором ракет Константіном Фєоктістовим, піонерами космічної медицини Олєґом Газенком, Анатолієм Григор’євим, Вірою Пацаєвою, вдовою космонавта. З цього багатого, іноді сенсаційного матеріалу, Дриґас сконструював захоплюючий фільм. Майстерно створюючи на початку настрій захоплення космосом і здійснення мрій, він незабаром ламає його викриттям таємниць жахливих медичних експериментів на тваринах і людях, показом трагедії катастроф і смертей та закінчує гіркотою поразки, беззмістовністю і пусткою. 4 квітня – "Голос надії"/Glos nadziei (Польща – Франція, 2002, 58’), режисер Мачєй Дриґас. Сигнал Польської служби Радіо "Вільна Європа" закарбувався у пам’яті кільком поколінням поляків. За часів комуністичної пропаганди "Вільна Європа" була одним з небагатьох джерел достовірної інформації про Польщу та світ. Для багатьох з них це була форма приватної війни з тоталітаризмом. Цей фільм є ретроспективною подорожжю до часів ПНР, а провідниками у ній є не історики, а звичайні люди, які регулярно налаштовували радіоприймачі на хвилю РВЄ. У програмі беруть участь також працівники державних радіостанцій, завданням яких було якнайсильніше заглушати сигнал РВЄ. Спогади і архівні кіноматеріали перемежовуються з фрагментами передач, які нагадували, що Польща живе, бореться і переможе. "Шизофренія"/Schizofrenia (Польща, 2001, 57’), режисер Віта Желякевічюйте. Фільм оповідає про людей, які з політичних мотивів потрапили до психіатричних клінік, де їх піддавали лікуванню хвороби під назвою "безсимптоматична шизофренія". Їхні вражаючі розповіді переплітаються з висловлюваннями лікарів, які цілком серйозно переймалися лікуванням цієї вигаданої для політичних потреб хвороби і які до сьогоднішнього дня свято переконані в тому, що така хвороба існує. В рубриці "Статті" на нашому порталі пропонуємо матеріал з часопису KINO-КОЛО, присвячений розвитку польського кінематографа – від часів Польської Народної Республіки до сьогодні, – "Нове польське кіно" Матеуша Вернера: "Якщо на польське кіно часів ПНР подивитися очима неупередженого туриста (а сьогодні ми маємо на це більше права, ніж будь-коли), виявиться, що його локальним колоритом були всеохопна політичність та мистецькі амбіції. Не вдаючись у міркування, чи надвіслянська специфіка була та сама, що й притаманна більшості культурних просторів Східної та Центральної Європи, охоплених після 1945 року радянською системою, чи вона мала глибшу закоріненість – адже традиції боротьби з поневоленням за допомогою культурних набутків сягали в Польщі ХІХ століття, – висуваю тезу, що саме ці дві риси є ключовими ознаками, ба навіть сутністю польського кінематографа названого періоду. Їх опис дозволяє зрозуміти зміну, яка відбулася в польському кіні після 1989 року". kinokolo.ua